14 жовтня, в День захисників і захисниць України, 80-річчя створення Української повстанської армії, на фасаді Рясницької філії Бабинського ліцею Бабинської сільської ради відбулося відкриття меморіальної дошки Тараса та Антіна Павлюків, у присутності заступника голови Рівненської райдержадміністрації Юрія Козачека, Бабинського сільського голови Володимира Бойка, письменника, краєзнавця, відповідального секретаря газети «Рідний Край» Юрія Кузьміна, історика Валерія Скоцика, місцевих жителів.

Пам’ятна дошка об’єднала сторічну історію боротьби української родини Павлюків за незалежність рідної країни, в якої один ворог – московія.

Право відкрити меморіальну дошку Тарасу та Антіну Павлюкам було надано брату Тараса Ігорю Павлюку та сину Тараса Антону – як продовжувачам роду Павлюків, борців за волю і незалежність України.

Довідка. Родина Павлюків має величну історію борців за волю і незалежність Української держави. Війна родини Павлюків за Україну триває вже більше 100 років.

Ім’я Антін Павлюк досить відоме на Рівненщині. Саме тут, 123 роки тому, народився український поет, прозаїк, перекладач, який був учасником національно-визвольної революції 1917–1921 років.

25 грудня 1899 року на хуторі Ліски під Рясниками Бугринської волості Острозького повіту Волинської губернії пролунав голос майбутнього поета. І саме село Рясники він згодом згадує у своїй поезії з неймовірною ніжністю й любов’ю.

Всі його книжки донедавна були замкнені у спецсховищах, але тепер всі бажаючі можуть прочитати лірику цього поета, можуть відчути наскільки складним та трагічним був життєвий шлях цієї молодої людини, як важко шукав він, перебуваючи в еміграції, шляхів до правди.

Антін повірив у розквіт України в 20-х роках. Яким був його життєвий шлях? Спочатку навчання в Острозькій чоловічій гімназії. Саме в цьому місті вийшла перша збірка його поезій «Сумна радість», куди ввійшли твори, які були написані у 1916–1918 роках. Потому молодий поет бере участь у боротьбі за незалежність України, був навіть сотником армії УНР. У 1920 році його заарештували, він опинився в польській тюрмі. У 1922 році мігрує в Прагу, друкується в літературно-науковому віснику. Антін Павлюк навчався в Карловому університеті, одержав фах інженера-хіміка. Там знаходить товаришів серед українських поетів-емігрантів.

Напівголодне емігрантське існування, ностальгія за батьківщиною, віра в радянський рай… У той час Антін Павлюк вирішив повернутися в Україну, але стати радянсько-українським поетом він не встиг, тому що був заарештований за свою проукраїнську позицію та пропав у гулагівських таборах. Вже в 1934 році у Львові поширилися чутки, що Антіна Павлюка розстріляли. Після зникнення поета з літературних образів 30-х років про нього ніхто майже не згадував.

Ось таким він був: гартований часом і болем, закоханий в Україну та слово. Антін Павлюк заслуговує на те, щоб його пам’ятали. Йому було 33. З молодих років він любив свою землю, був тим, хто боровся за волю і незалежність нашої Батьківщини.

        І ось майже через сторіччя, у 2014 році, коли на українську землю знову ступив чобіт російського окупанта, вже нащадок Антіна Павлюка, учень Рясницької школи, патріот свого села та України Тарас Павлюк пішов захищати незалежність своєї країни в складі полку Азов.

Тарас народився 12 липня 1969 року в селі Рясники в родині Миколи Антоновича та Марії Іванівни Павлюків, де любов до України, до її історичного минулого була одним із основних пріоритетів у вихованні в сім’ї Павлюків.

Після закінчення школи Тарас здобув вищу освіту в Київському національному університеті харчових технологій. Свою трудову діяльність він розпочав на посаді начальника ТЕЦ на Бабинському цукровому заводі. Будучи талановитим, розумним, маючи неабиякі організаторські здібності, Тарас відкрив власну справу, займався підприємницькою діяльністю в місті Рівне. Але ніколи не забував про свою малу Батьківщину, рідну школу, для якої він був благодійником та меценатом.

Із початком повномасштабного вторгнення ворога, маючи непереборне почуття національної гідності, перебуваючи на роботі на контрактній основі за кордоном, він не міг вчинити інакше, як повернутися в Україну та стати на її захист, на захист своєї родини: люблячої матері, коханої дружини, найкращих у світі дітей – Ольги та Антона.

27 травня в бою в районі Комишувахи, що поміж Бахмутом і Сєвєродонецьком, воїн 24-ї бригади імені короля Данила Тарас Павлюк загинув. У це важко було повірити, адже він мав воєнний досвід в АТО та непереборне бажання захищати свою Батьківщину від ворога.

Патріот України Тарас сповна виконав свій обов’язок перед Батьківщиною

(у публікації використано інформаційні матеріали Рясницької філії Бабинського ліцею Бабинської сільської ради)