Кожна дитина унікальна і потребує індивідуального підходу в спілкуванні, враховуючи її вікові особливості та попередні умови розвитку, тому універсальних порад не існує. 

Велике значення відіграє, які життєві труднощі пережила дитина, які загрози відчувала. Чи піддавалася вона насильству, психологічному тиску, булінгу, залякуванню, чи були втрати близьких, чи була свідком негативних подій. 

Ось кілька загальних порад від психологині проєкту “Шлях додому” Наталії Мезіної:

  Повага до особистості дитини. Спілкування має бути на рівних. Не порушуємо фізичний простір, особисті кордони та спілкуємося з повагою.

 Під час комунікацій важливо, щоб дитина почувалася у безпеці. Уникайте тиску, якщо дитина розмовляє російською – це природний етап адаптації, і не варто змушувати одразу переходити на українську. 

 Дайте їй час звикнути та навчитися вам довіряти. Спілкуйтеся природньо, і коли дитина буде готова, вона сама буде йти на контакт.

 Перед поверненням дитини до школи слід провести розмову з класом, пояснивши, що новий учень/учениця був/була в інших умовах (депортації чи окупації). Надавайте загальну інформацію без зайвих деталей. Також поясніть, що дитина може говорити російською через обставини, в яких вона жила.

 Створіть у класі дружню атмосферу без зайвого акцентування на дитині. Не варто просити всіх дружити з нею, адже надмірна увага може спровокувати зворотний ефект. Добре було б об’єднати дітей якимось спільним проєктом, спільною справою і включити цю дитину, об’єднавши з іншими нескладними, посильними для неї завданнями. 

 Важливо знайти додатковий ресурс в навчальному закладі, щоб організувати допомогу  дитині, чи підлітку в індивідуальних занять з предметів. Така допомога необхідна з причини природнього відставання за шкільною програмою, за час, коли дитина не мала змоги навчатись, а також враховуючи ті стреси, що вона пережила.

 Не навантажуйте дитину одразу великою кількістю навчального матеріалу. Потрібен час, щоб вона звикла до нових умов. Очікування мають бути реалістичними. У дитини не може бути одразу гарних результатів в навчанні після пережитих подій, ій потрібен час і допомога надолужити пропущене. І звісно, знаходити позитивні зміни та робити на них акцент, звертати увагу, підтримуючи її намагання, бажання.

 “Головна задача всіх дорослих створити умови, щоб дитина почала говорити. Не боялася проявляти себе. Коли дитина говорить вона набуває суб’єктності, відчуває, що може бути цікавою, корисною, важливою. Це надає їй впевненості та підвищує самооцінку, розкриває її особистість. Вона відчуває, що з нею рахуються, вона не є об’єктом для інших. Кожна дитина має вже свій досвід, якісь знання і навички, тому до неї можна звернутися за порадою та інформацією “А яка твоя думка стосовно цього…?”,  “А як би ти вчинив тут…?”, « Що ти уявляєш про …?», — підсумовує Наталя Мезіна.

Налаштування на позитив, віра в успішність цієї дитини від людей, які її оточують, обов’язково допоможе їй прожити цей непростий етап її життя.

«Шлях додому» – проєкт, спрямований на пошук і повернення дітей, переміщених в рф або на непідконтрольні уряду України території, а також на возз’єднання сімей, діти з яких опинилися в окупації без батьків. Проєкт реалізує Українська мережа за права дитини в партнерстві з Save the Children in Ukraine 

Також нашими партнерами є: Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України, Офіс Омбудсмана України, Благодійний фонд EDUKIDS, Медійна ініціатива за права людини  

Матеріали, розроблені у рамках проєкту, не обов’язково відображають офіційну позицію Save the Children.