4 травня в Рівному відбулося прощання з Героями-Захисниками України Валерієм Усачем та Віктором Диким.

     Валерій Усач народився в селі Метків неподалік Рівного. Навчався в 12-й міській школі, а за тим опановував професію у 10 училищі. Потім була строкова служба в армії та перша робота, яка стала справою усього життя – слюсар. Із вересня 2013 року працював слюсарем ремонту устаткування котелень та пилопідготовчих цехів компанії «Рівнетеплоенерго». А вільний час присвячував улюбленій справі – господарюванню на дачі.

Разом із дружиною Наталією виховали й виростили двох дітей – сина та донечку, які подарували вже й онуків. А ще доглядали за мамою Валерія.

Він умів робити все, бо ж мав золоті руки, до всього мав хист, старався, все гарно виходило. А ще ніколи нікому не відмовляв, якщо просили допомогти, був чуйний до чужих потреб, надзвичайно добрий.

Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, Валерій у перші дні пішов добровольцем, аби стати на захист своєї країни. Спершу його не взяли, сказали, що дуже багато охочих. Через деякий час він пішов знову, тоді сказали чекати – викличуть, і 28 квітня 2022 року він поїхав із дому. Спершу був на Львівщині, а за тим – на Запоріжжі. Декілька місяців їх підрозділ був «на нулі», потім їх змінили, але оскільки це була штурмова бригада, навчання тривало постійно.

28 квітня, рівно через рік як пішов на війну, 51-річний старший солдат Валерій Усач помер у лікарні Запоріжжя, добре серце Захисника не витримало й зупинилося.

      Віктор Дикий народився у Томашгороді на Рокитнівщині. Працював у державній службі з надзвичайних ситуацій, у міліції, а за тим здобув фах економіста в Європейському університеті у Рівному. Після закінчення займався підприємницькою діяльністю у місті. Разом із дружиною Оксаною виховали п’ятьох дітей. Він усе робив задля сім’ї, задля дітей.

Після початку повномасштабного вторгнення росії в Україну, вже на наступний день 25 лютого Віктор був одним із перших добровольців, які прийшли у військкомат, аби стати на захист рідних людей, говорив, що не може просто сидіти вдома, адже має кого захищати, за кого стояти стіною. Разом із 14-ю окремою механізованою бригадою Віктор пройшов Бахмут, Сєвєродонецьк, Краматорськ.

Веселий, компанійський, щирий, любив жартувати, не міг терпіти несправедливості. Якщо бачив, що щось не так, завжди говорив прямо в очі, не ховаючись.

Він переніс контузію, але на адреналіні, на патріотизмі залишився з побратимами на передовій. Лише коли їх трохи відвели, стало зрозуміло, що йому погано, він звернувся до медиків – з’ясувалося, що то була не лише контузія, а й перелом ключиці, пошкодження хребта, осколки. Все це вже потім виявили медики. Однак військовий навіть не думав демобілізовуватися.

Продовжуючи лікування на Рівненщині, Віктор нарешті зустрівся з рідними.

Та поранення, травми, всі жахи війни, які довелося побачити й пережити за рік, дали про себе знати, 49-річний старший сержант, командир відділення Віктор Дикий помер 3 травня 2023 року. Поховали Валерія Усача на території кладовища «Нове», а Віктора Дикого – на кладовищі у Тинному.

         Наші мужні Захисники Валерій Усач та Віктор Дикий, залишивши сім’ї, одягнули однострій Збройних Сил України і віддали найцінніше, що має людина – своє життя за родини, за своє місто, за рідну землю, за Україну.

Співчуваємо рідним, близьким людям, друзям, військовим побратимам наших Героїв, розділяємо з вами сум і біль від непоправної втрати.

          Вічна світла пам’ять, слава, вічна шана і честь військовослужбовцям Збройних Сил України Валерію Усачу, Віктору Дикому!

Голова Рівненської районної державної адміністрації – начальник Рівненської районної військової адміністрації Олександр Коваль

(у публікації використано інформаційні матеріали Рівненської міської ради)