16, 17 вересня в Рівненському районі громади віддали належну шану загиблим Героям-Захисникам Андрію Благодиру, Павлу Ващику, Сергію Василині, Василю Новицькому, Руслану Красовському.

16 вересня Рівненська громада в скорботі попрощалася, провела останньою життєвою дорогою Андрія Благодира, Павла Ващика.

Андрій народився 19 квітня 1988 року в Рівному. Закінчив школу № 27. У дитинстві Андрій шукав себе, спробував себе майже у всіх спортивних секціях. Завжди любив займатися чимось новим, пізнаючи світ та себе. Після закінчення школи навчався в НУВГП впродовж одного року, після чого працював у будівельній галузі, їздив на будівництва всією Україною. В армії не служив, але після 24 лютого 2022 року не зміг залишатися осторонь страшних подій та вже в липні того ж року взяв до рук зброю й пішов захищати свою країну. Служба на передовій була для Героя надважким випробуванням, адже Захисник був два рази поранений, отримував контузію.

Андрій був добрим, відчайдушним, справедливим, завжди намагався знайти цю справедливість. А найбільше на світі він любив свою донечку, якій приділяв свій вільний час, завжди підтримував та люблячи виховував.

У Героя були великі плани на життя, але, на жаль, доля розпорядилася інакше. Командир бойової машини загинув 8 вересня 2023 року в м.Запоріжжя, перебуваючи на стаціонарному лікуванні, від травм, отриманих під час виконання бойових завдань.

Павло Ващик народився 2 липня 1978 року в Рівному. Навчався в І-й школі, потому, закінчивши ПТУ № 38, пішов в армію, де служив у десантно-штурмовому підрозділі. Після армії вступив у Львівський інститут залізничного транспорту. Далі працював у цій сфері, бував на роботі за кордоном.

Після початку повномасштабного вторгнення, в листопаді 2022 року, Павло вирішив, що повинен бути у війську і добровольцем вступив до лав ЗСУ. Там він був водієм роти забезпечення боєприпасами батальйону матеріального забезпечення.

Він дуже любив машини. Завжди свій вільний час приділяв роботі з автомобілями. Військова служба стала для нього новим випробуванням, але це йому дуже подобалося. Потрапивши на передову, Захисник віддано тримав позиції, адже він щиро хотів захищати рідну землю.

Павло був досить закритою людиною, все намагався тримати в собі. Про службу майже нічого не розповідав. Хоча завжди запевняв, що все добре. Він ніколи не був боягузом, тому і став на захист держави.

Хоч був і розлучений, Павло завжди підтримував зв’язок із 23-річним сином, якого просто обожнював. Все, чого хотів Герой, аби його рідні жили в мирній країні. Саме за це він і боровся ціною власного життя.

Водій роти забезпечення боєприпасами батальйону матеріального забезпечення Павло Ващик загинув 11 вересня 2023 року під час виконання бойових завдань у Запорізькій області.

Андрія Благодира поховали на кладовищі Тиннівське, Павла Ващика – на Алеї Героїв кладовища «Нове».

16 вересня в День жалоби в Здовбицькій громаді назавжди попрощалися із своїм Захисником Сергієм Василиною.

Сергій народився 5 серпня 1991 року в селі В’юнівщина Здовбицької громади. Закінчивши 11 класів Гільчанського ліцею, вступив на навчання в Національний університет водного господарства та природокористування на факультет менеджменту, здобув професію управлінця транспортними засобами. Згодом був призваний на строкову службу в м.Мелітополь Запорізької області, у війська транспортної авіації. В 2016 році, повернувшись зі служби, багато працював, опановував різні професії.

5 липня 2022 року, отримавши повістку з військкомату, вступив до лав ЗСУ. Спочатку – Яворівський полігон, згодом у складі 43-ї артилерійської бригади був направлений у м.Сміла Черкаської області. З 26 липня 2023 року у складі 25-ї штурмової бригади виконував бойові завдання на нульових позиціях у населеному пункті Роботино Запорізької області. Отримав спеціальність гранатометника.

9 вересня в ході виконання бойових дій у районі населеного пункту Роботино Пологівського району Запорізької області під час наступальних дій у зіткненні з ворогом у результаті мінометного обстрілу солдат Сергій Василина отримав поранення, несумісні з життям.

Поховали Героя на території кладовища в селі Гільча Перша.

16 вересня Олександрійська територіальна громада вкотре у жалобі попрощалася з Василем Новицьким, 1991 року народження, жителем села Кустин.

Командир бойової машини, командир відділення гірсько-штурмового взводу гірсько- штурмової роти гірсько-штурмового батальйону військової частини, вірний військовій присязі, мужньо виконуючи військовий обов’язок, у бою за незалежність держави та українського народу Василь Новицький загинув 10 вересня 2023 року під час штурмових дій та танкового обстрілу поблизу населеного пункту Приютне Запорізької області.

Воїн віддав найдорожче – своє життя, наближаючи Перемогу та мир в Україні.

Поховали Героя на території кладовища села Кустин.

Молодий, повний невичерпної енергії та безмежної сили духу Василь Новицький залишив світлу пам’ять у серцях рідних, друзів, односельців, громади.

17 вересня в День жалоби гідно, з державною символікою в останній шлях провели військовослужбовця зі Здовбицької громади Руслана Красовського на псевдо «Кобзар».

Ще на початку 90-х Руслан Красовський брав активну участь у створенні перших підрозділів Українського козацтва «Волинська Січ». Багато років активно працював у церковній двадцятці та на посаді заступника старости Свято-Михайлівського храму. Долучався до краєзнавчої роботи з відновлення національної пам’яті борців за волю України в лавах УПА. Впродовж останніх років брав участь у встановленні пам’ятника в селі Ходоси.

У довоєнний період справедливий, наполегливий Руслан Красовський був активним членом виконкому Здовбицької сільської ради, депутатом Здолбунівської районної ради.

Був активним учасником Помаранчевої революції і Революції Гідності в складі 35 сотні самооборони Майдану, у ранок розстрілів на Інститутській, і ще місяць потому допомагав забезпечувати безпеку столиці.

Із перших днів повномасштабного вторгнення російських військ в Україну Руслан Красовський перебував у війську, спочатку у 104, а пізніше у 112 бригаді ТРО у підрозділі з багатьма пластунами. Солдат мінометного розрахунку брав участь у важких боях у Білогорівці та Бахмуті. Загинув у складі штурмового батальйону на Херсонському напрямку в результаті контрбатарейного вогню окупантів.

Руслан Красовський – «Кобзар» жив як український націоналіст і встиг зробити усе, що має виконати справжній українець – побудувати будинок, виховати сина, посадити дерево, гідно захистити незалежність своєї держави.

Поховали Героя-Патріота України на території кладовища села Здовбиця.

У Воїна залишилися мама, дружина, діти.

Наші самовіддані, мужні, щирі, жертовні Герої-Захисники віддають своє життя, щоб держава Україна мала мирне, щасливе майбутнє.

Схиляємо голови в скорботі та співчутті, розділяємо з рідними, близькими людьми, земляками, друзями, військовими побратимами надважкий біль, горе від непоправної втрати.

Вічна світла пам’ять Воїнам.

Слава, вічна честь і шана військовослужбовцям Збройних Сил України Андрію Благодиру, Павлу Ващику, Сергію Василині, Василю Новицькому, Руслану Красовському!

Пам’ять про Героїв-Захисників України житиме у віках! Вони вписали свої імена в історію нашої держави. Проте, на жаль, посмертно.

Голова Рівненської районної державної адміністрації – начальник Рівненської районної військової адміністрації Олександр Коваль

(у публікації використано інформаційні матеріали Рівненської міської ради, Здовбицької, Олександрійської сільських рад)