13 серпня коридором шани, з державною символікою та квітами, жителі Здолбунова, Здовбицької, Мізоцької громад зустрічали з фронту та попрощалися з 34-річним земляком-Захисником Миколою Бондарем.

Микола народився в селі Буща на Здолбунівщині. За кілька років він уже допомагав мамі Марії доглядати за меншим братиком Василем. Зростали в люблячій родині. Разом гралися, допомагали батькам по господарству.

Навчався Микола в Бущанській загальноосвітній школі, закінчив 9 класів, повну середню освіту отримав у Здолбунівській школі № 4, після навчання пішов на строкову службу в армію. Згодом працював за кордоном.

У 2014 році був мобілізований, воював на сході країни, отримав поранення, лікувався в госпіталі. Був нагороджений медалями «Захиснику Вітчизни», «Учасник АТО», «Ветеран війни», «Учасник бойових дій», нагрудним знаком «Гідність і честь».

У 2016 році познайомився зі своєю майбутньою дружиною Сніжаною, в 2018 році в них народився маленький Артемко.

Чоловік захоплювався рибалкою, любив гратися зі своїм маленьким сином, передаючи йому своє захоплення різноманітною технікою.

24 лютого 2022 року прийшла війна, 26 лютого Миколу було призвано на захист Батьківщини.

Вірний військовій присязі, 9 серпня солдат Микола Бондар загинув у результаті ворожого обстрілу під час виконання бойового завдання щодо захисту незалежності України.

Заупокійну службу проведено в Свято-Михайлівському храмі, похоронили Героя на кладовищі в селі Буща.

Без сина залишилися батьки, без чоловіка – дружина, без батька – син.

Щиро співчуваємо рідним, близьким людям, побратимам.

          13 серпня в Рівному на майдані Незалежності попрощалися й провели в останню дорогу трьох полеглих захисників – Петра Мешка, Віталія Рабчевського, Вячеслава Цюзя.

Петро Мешко народився в Рівному, навчався в шостій школі, в Клеванському професійному ліцеї, де здобув фах автослюсаря.

Строкову службу чоловік проходив у прикордонних військах. Повернувшись додому, працював будівельником у ТОВ «Капітал інвест ДТМ».

Петро був добрим, веселим, щедрим, безвідмовним, компанійським, товариським, любив грати у футбол, свого часу грав за одну з команд місцевого клубу. Захоплення футболом хотів передати і п’ятирічному сину Іллі.

З початком війни Петро з братом пішли у військкомат добровольцями, щоб захищати країну, дітей, щоб ворог не прийшов сюди.

40-річний солдат Петро Мешко загинув 8 серпня, виконуючи бойове завдання із захисту Батьківщини, поблизу села Новомайорськ Донецької області.

         Віталій Рабчевський все життя прожив у Квасилові. Закінчив місцеву школу, навчався в професійному ліцеї на зварювальника.

Строкову службу чоловік проходив у військово-морських силах, під час служби був головним електриком на кораблі.

Після повернення з армії одружився, разом із дружиною виховували двох дітей – сина та донечку.

Перший раз війна наздогнала Віталія в 2014 році, був мобілізований на рік у зону проведення антитерористичної операції. З початком активних воєнних дій росії проти України, 25 лютого 2022 року його викликали у військкомат, через тиждень вирушив на передову, адже мав досвід участі в бойових діях.

Справедливий, чесний, чоловік не визнавав брехні чи лицемірства, справжній патріот, дуже любив Україну, йшов за неї до останнього, за державу, за свободу, за дітей і жінок, за кожного.

45-річний старший солдат Віталій Рабчевський загинув 8 серпня біля села Пречистівка на Донеччині.

Вдома його чекали мама, дружина, дорослі діти 22-річний Владислав та 17-річна Вікторія.

            Вячеслав Цюзь народився в селі Гута-Перейма Сарненського району, але фактично все життя провів у Рівному. Навчався на електрика, однак за спеціальністю не працював, багато років трудився в товаристві «Рівнеазот», потому займався будівництвом, працював на об’єктах в Україні, а також за кордоном.

Коли ворог вперше напав на Україну, Вячеслав був мобілізований, півтора роки служив у зоні проведення антитерористичної операції. Повернувшись із війни, чоловік знову працював на будівельних роботах.

Вячеслав дуже любив рідних, батьківське село, з синівською теплотою ставився до батьків, до рідного дому в селі на Сарненщині, люблячий батько весь вільний від роботи час проводив із трьома дітьми – Соломією 9 років, Макаром 4,5 років, найменшою Ілларією майже двох років, не шкодував любові, ласки, ніжності, повністю віддавав себе дітям – грався, годував, гуляв із ними.

Але мирне життя знову обірвала війна, на фронт воїн пішов наприкінці березня.

Стрілець-помічник гранатометника, молодший сержант Вячеслав Цюзь загинув 8 серпня внаслідок мінометного обстрілу біля Авдіївки на Донеччині. За кілька днів йому виповнився б 51 рік.

Похоронили трьох загиблих Героїв у Рівному на кладовищі «Нове».

      У жалобі ми схиляємо голови, дякуємо мужнім землякам-Захисникам за їх подвиг.

Просимо родини прийняти наші співчуття, ми розділяємо з вами горе, біль від утрати рідних людей.

Воїни вірили у Перемогу над ворогом і своє життя віддали за свободу України, за вільне мирне життя своїх дітей, рідних людей, за Український народ.

Вічна світла пам’ять Захисникам-Героям.

Голова Рівненської районної державної адміністрації – начальник Рівненської районної військової адміністрації Олександр Коваль