17, 18 червня громадськість Рівненського району віддала останню належну шану мужнім Захисникам України – Героям Віктору Алексійчуку, Олегу Андрущаку, Андрію Ципруку, Андрію Кожем’якіну, Миколі Пшевлоцькому, Валерію Козачуку, Сергію Поп’яку, Олександру Степанчуку.

17 червня в селищі Клевань громада гідно, з квітами та державною символікою, попрощалася з полеглим бійцем Віктором Алексійчуком, жителем селища Клевань.

Поховали Героя на території місцевого кладовища.

17 червня в Рівному вшанували загиблих Героїв Олега Андрущака та Андрія Ципрука.

Олег Андрущак народився у Казахстані. Коли йому було два роки, разом із батьками переїхали жити в Україну, у селище Мізоч. Саме тут закінчив школу, звідси пішов на строкову службу. Служив у прикордонних військах. А за тим повернувся у Мізоч до батьків та трьох старших сестер – Тетяни, Галини, Лариси. Згодом Олег переїхав у Рівне. Тут познайомився зі своєю дружиною Іриною, тут народилося двоє їх спільних синів – Антон та Павло. В Рівному займався своєю улюбленою справою, якій присвятив усе життя – будівництвом.

Щирий, добрий, веселий Олег легко знаходив спільну мову з дорослими та дітьми. Де б він не був, скрізь панувала радісна атмосфера, свято для всіх. Людина-світло – саме так називають Олега рідні.

Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, Герой не міг залишатися осторонь. Він неодноразово приходив у військкомат, аби добровольцем іти у військо, проте лише в січні 2023 року дочекався свого виклику і вирушив захищати Батьківщину.

У лавах Збройних Сил України нашу землю обороняє і його старший син Антон.

8 червня 2023 року командир бойової машини, старший сержант 55-річний Олег Андрущак загинув під час артилерійського обстрілу позицій у районі населеного пункту Мала Токмачка Запорізької області.

Андрій Ципрук народився у Рівному. Закінчив Хмельницький національний університет за фахом «інженер-механік» та знайшов себе в іншій сфері.

Найбільше часу приділяв сім’ї. Разом із дружиною Катериною ростили донечок-двійняток, яким лиш нещодавно виповнилося три роки. Тож саме дівчатка, їх безпека та добробут були для Андрія на першому місці.

Коли розпочалася повномасштабна війна, Андрій дуже переживав за сім’ю, хотів, щоб виїхали за кордон, однак дружина не погодилася, залишилися тут усі разом. Він дуже допомагав, завжди був поряд, наскільки міг. Андрій працював менеджером на підприємстві, яке пов’язане з виготовленням та продажем залізобетонних конструкцій. Тож часто виїжджав за місто.

Коли отримав повістку – відразу став на облік у військкомат, пройшов усі комісії. Але досвіду у нього не було, бо ж не служив в армії. Тому сказали чекати. І так кілька разів.

Призвали на службу Андрія у Миколаєві — саме там у січні 2023 року перебував у відрядженні по роботі. Пройшов перше навчання військовій справі, отримав звання матроса, техніка повітряно-десантної служби. За тим навчався у Великій Британії, а коли повернувся – вирушив у найгарячіші точки.

Заради інших Андрій Ципрук був готовий на все, міг віддати останнє, допомагав, як би самому складно не було. Надзвичайно добрий, щирий.

12 червня під час бойового зіткнення з силами противника в районі населеного пункту Шахтарське Донецької області внаслідок артилерійського обстрілу 31-річний Андрій Ципрук загинув.

Поховали Воїнів Олега Андрущака та Андрія Ципрука на території кладовища «Нове».

Острозька міська рада у Болотківцях похоронять загиблого захисника Андрія Кожем'якіна Андрій Кожем'якін з села Болотківці.

17 червня в Острозькій громаді належно, гідно попрощалися з військовослужбовцем Андрієм Кожем’якіним із села Болотківці Острозької громади.

Загинув Андрій Кожем’якін 10 червня під час виконання бойового завдання, внаслідок мінно-вибухової травми, в районі населеного пункту Благодатне Донецької області.

Герою назавжди залишиться 44 роки. Поховали військового в селі Кутянка.

18 червня жителі Острозької громади з належною шаною провели в останній путь загиблого Захисника України Миколу Пшевлоцького, 25 червня 1977 року народження.

Загинув Воїн 13 червня 2023 року під час артилерійського обстрілу в районі населеного пункту Мала Токмачка Запорізької області.

Поховали Героя в селі Новомалин.

17 червня в День жалоби в місті Костопіль у загальноміському прощанні рідні, військові, друзі, представники органів влади, жителі Костопільської громади віддали шану та належно провели останньою життєвою дорогою Валерія Козачука.

У вересні 2022 року Валерій став до лав Української добровольчої армії, служив у 3 окремому батальйоні УДА.

14 червня в районі населеного пункту Макарівка Донецької області 46-річний Валерій Козачук разом із іншими воїнами виїжджав на позиції, щоб підмінити своїх побратимів, загинув внаслідок влучання ПТУР у машину, отримавши поранення, несумісні з життям.

Валерій був щирим, справедливим, відвертим. Захисник зі зброєю у руках відстоював свій народ, його свободу, героїчно, ціною власного життя, боронив нашу землю від агресора. Завжди дивився в майбутнє з безмежною вірою в Перемогу.

Поховали Захисника в місті Костопіль на «Новому» кладовищі поруч із іншими Воїнами Небесного Легіону.

18 червня у Соснівській громаді рідні, друзі, побратими, сотні односельчан, жителі навколишніх населених пунктів громади попрощалися з Героєм та провели до місця вічного спочинку полеглого Захисника України Сергія Поп’яка, 29 серпня 1981 року народження.

24 січня 2023 року Сергій був призваний на військову службу.

Механік-водій медичного пункту механізованого батальйону Сергій Поп’як загинув 13 червня 2023 року, залишившись відданим Військовій присязі на вірність Українському народу, мужньо виконавши військовий обов’язок, у бою за Україну, її свободу і незалежність, у період здійснення наступальних дій у районі південніше населеного пункту Мала Токмачка Запорізької області.

Поховали Воїна з усіма військовими почестями на кладовищі в селі Великі Селища. На його честь під виконання духовим оркестром Державного Гімну України члени ДФТГ Соснівської громади здійснили трикратний салютний залп. Синьо-жовте знамено, яким накрита була домовина Воїна, представник 1 відділу Рівненського РТЦК та СП передав мамі Захисника.

У Сергія залишилися мама, тато, двоє донечок, рідні.

Хoрoший тa чуйний бaтькo, люблячий cин, вірний побратим, нaдійний друг, прaцьoвитa людинa – нaзaвжди у пaм’яті та серцях вдячних земляків.

18 червня в День жалоби в Головинській громаді велика родина з багатьох населених пунктів, керівники, депутати, працівники Головинської сільської ради, друзі-лісівники, жителі Костополя, Головинської, Деражненської громад прощалися із земляком-мужнім Героєм сержантом Олександром Степанчуком.

Олександр народився 20 листопада 1974 року в селі Чудви. Навчався в Звіздівській школі. Все своє життя прожив у рідному селі. Олександра Степанчука дуже шанували в Надгоринському краї. За те, що правильно жив, що дбав про сім’ю і допомагав односельчанам. За правдивість і громадянську позицію був обраний депутатом Звіздівської сільської ради (2015–2020 роки).

Люблячий син, коханий чоловік, тато, дідусь Олександр Степанчук був хорошою людиною, надійним другом і товаришем, патріотом своєї країни. Дбайливий господар, який жив для сім’ї, людей, України, і віддав своє життя за їхнє майбутнє без ненависного «русского міра».

Подружжя Степанчуків виховало і виростило трьох синів Павла, Андрія, Олександра.

Тато був для них не лише наставником, а й справжнім другом, із яким завжди можна було порадитися та довірити свої таємниці, він розумів і завжди підтримував.

12 червня 2023 року під час ворожого артилерійського обстрілу в районі населеного пункту Мала Токмачка Запорізької області Олександр Степанчук загинув як справжній Герой – вірний Військовій присязі, захищаючи нашу Батьківщину, її свободу і незалежність. Вірний син свого народу віддав за рідну країну найдорожче – власне життя

Поховали мужнього Олександра Степанчука з військовими почестями на кладовищі в селі Чудви.

Схиляємо наші голови в пошані до подвигу Героїв, які зробили все, щоб захистити свою країну від агресивного російського окупанта.

Тепер вони дивляться на нас із портретів із чорними стрічками, а мали би бути поруч із близькими, жити, примножувати добро на землі. Та, на жаль, підступний ворог змусив кожного з них стати на захист рідної землі, віддати за неї найцінніше – власне життя.

Розділяємо з родинами, близькими людьми, друзями, військовими побратимами чорне горе від непоправних втрат, щиро просимо прийняти співчуття.

Вічна світла пам’ять Воїнам.

Слава, вічна шана і честь військовослужбовцям Збройних Сил України Віктору Алексійчуку, Олегу Андрущаку, Андрію Ципруку, Андрію Кожем’якіну, Миколі Пшевлоцькому, Валерію Козачуку, Сергію Поп’яку, Олександру Степанчуку!

Пам’ять про наших Героїв – Захисників України житиме у віках!

Голова Рівненської районної державної адміністрації – начальник Рівненської районної військової адміністрації Олександр Коваль

(у публікації використано інформаційні матеріали Клеванської селищної ради, Рівненської, Острозької міських рад, Соснівської селищної ради, Костопільської міської ради, Головинської сільської ради)