Ірина Райлян розпочала службу з 2007 року. Саме тоді вона підписала перший контракт і пішла в прикордонники. Це було в місті Ізмаїл Одеської області. А в 2014 році захотіла їхати в АТО – боронити свою країну.

«Спочатку жінок туди не пускали, але в мене такий характер, що якщо щось вирішила, то обов’язково досягну. І ось в 2016 році мене таки перевели до Донецького прикордонного загону (так він на той час називався). Він базувався у місті Маріуполь. Саме там познайомилася з майбутнім чоловіком. Він приїхав з Рівного. Теж прагнув захищати рубежі країни», - розповідає Ірина.

Вони приїхали за ротацією на рік, але вирішили залишитися на довше. Маріуполь подружжю дуже подобався. Приємно було спостерігати, як місто розвивається і розквітає. А потім настало 24 лютого.

«Насправді в нас розпочалася підготовка до можливого вторгнення ще до цієї дати. Вони активізувалися зі сторони моря, це було видно. Просто до останнього не хотілося вірити, що так буде…», - пояснює жінка.

24 лютого вона зустріла на службі, а чоловік тоді ночував вдома. Коли все почалося, він завіз дитину до подруги їх сім’ї, і сам також помчав на службу. А потім було пекло. Маріуполь знищували.

Але військові намагалися до останнього боронити місто.

«Вони прийняли позиції на заводах, згрупувалися і намагалися втримати Маріуполь. Мій чоловік був на «Азовсталі», - згадує Ірина. - Вони до останнього тримали оборону. Потім вище військове командування віддало захисникам наказ вийти, щоб зберегти життя. Так вони потрапили в полон. Чоловік спочатку був в Оленівці. Звідти він хоч іноді виходив на зв’язок. Я знала, що він живий і непоранений. А потім їх вивезли, кого куди – по російських СІЗО та тюрмах. Після 23 вересня жодного зв’язку з чоловіком не було».

Ірина переїхала з дитиною в Рівне – до батьків чоловіка. Влаштувалася на службу. Зараз вона - у 9 прикордонному загоні. Знаходиться в групі комплектування міста Рівне.

«Якраз займаються комплектуванням і набором людей в «Гвардію Наступу». До речі, як тільки дізналася про таку ініціативу, сама однією з перших подала заявку, хоча є діючою військовослужбовицею, прикордонницею. Я розумію, що кожна робота – важлива. Але пройшовши Маріуполь і маючи цей досвід, я хочу допомогти пришвидшити перемогу.

Мабуть, спокійна робота – не моє, - зізнається Ірина Райлян. - До речі серед охочих вступити в лави «Гвардії Наступу» є й жінки. І не лише військові, як я, а й цивільні. І вони дуже вмотивовані».