16 липня 1990 року Верховна Рада Української PCP ухвалила державно-правовий акт – Декларацію про державний суверенітет України, покликаний гарантувати національні інтереси народу України. Державотворчий акт складався з 10 розділів, в яких детально окреслено основи державного, політичного й економічного ладу України. Декларація про державний суверенітет визначила республіканську форму правління, визначила суверенітет України як «верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади республіки в межах її території, незалежність і рівноправність у зовнішніх відносинах». Територія УРСР в існуючих кордонах проголошувалася недоторканною. Верховна Рада УРСР постановляла, що віднині від імені народу України може виступати тільки вона. Декларація утверджувала виключне право українського народу на володіння, користування та розпорядження національним багатством своєї країни. Декларація започаткувала процес новітнього державотворення в Україні, створила правові передумови для ухвалення 24 серпня 1991 року Постанови Верховної Ради Української РСР «Про проголошення незалежності України» – «проголосити 24 серпня 1991 року Україну незалежною демократичною державою. З моменту проголошення незалежності чинними на території України є тільки її Конституція, закони, постанови Уряду та інші акти законодавства республіки».

У преамбулі Декларації підкреслювалося, що Верховна Рада УРСР проголошує суверенітет України як «верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади республіки в межах її території, незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах».

Одним із головних положень Декларації було положення про громадянство. Проголошувалося, що Україна має своє громадянство, де «всі громадяни рівні перед законом, незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, освіти, політичних поглядів, релігійних переконань, роду і характеру занять». Громадяни всіх національностей становлять народ України.

Декларація проголошувала економічну самостійність України. В документі підкреслювалося про намір створити банківську, цінову, фінансову, митну та податкову системи, сформувати державний бюджет, а при необхідності ввести власну грошову одиницю.

Декларація визнавала самостійність республіки у розв’язанні питань науки, освіти, культурного і духовного розвитку української нації.

Декларація проголошувала право України безпосередньо реалізувати відносини з іншими державами, укладати з ними договори, обмінюватися дипломатичними, консульськими, торговельними представництвами.

До відома – реакція Польщі:

27 липня 1990 року Сенат Республіки Польща прийняв ухвалу з приводу проголошення Україною власного державного суверенітету. В цьому документі, зокрема, відзначається:

Поляки, які свободу і незалежність Вітчизни вважають своїми основними цінностями, цілком розуміють той переломний момент в історії України, – сусіда, з яким бажають жити як рівні та близькі собі народи, а також розвивати співпрацю у всьому… (в публікації використано матеріали Національної бібліотеки України імені В.І.Вернадського та з Вікіпедії).